На початку 90-х років
минулого сторіччя у країнах Центральної Європи з метою завершення демократичних
перетворень було розпочато реформу місцевого самоврядування. На відміну від
Угорщини та Польщі, у Чехословаччині не очікували особливо різких змін до
початку Оксамитової Революції у листопаді-грудні 1989 року. На думку Олдржіха Власака, голови Спілки міст
та населених пунктів Чеської республіки, депутата Європейського парламенту,
"Чехія почала будувати структури місцевої влади практично з нуля. Ми всі
тоді вступали в комунальну політику, не маючи досвіду.
І хоча теоретично був
зібраний багаторічний досвід реформування місцевого самоврядування в країнах
західної демократії, власного бачення трансформаційних процесів у Чехії не
було" (Трансформация:
Чешский опыт. Местное самоуправление. Книга подготовлена организациями
"Союз городов и муниципалитетов Чешской Республики» и "Человек в
беде" при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Чешской
Республики в рамках проекта трансформационного сотрудни-чества
"Поддержка самоуправляющей демократии в Беларуси" в серии
"Crossing". / Под ред. Олдржиха Власака. - 2007. - Прага: Hugo. - 125 с. - ст. 7).
Сильна протидія
об’єднанню спостерігалася ще у комуністичну еру. Якщо у 1947 році в
Чехословаччині було 11,641 місцевих громад, то до 1989 їх стало лише 4,101.
Тоді злиття муніципалітетів проводилося у багатьох Західноєвропейських країнах,
але у Чехії цей процес пов’язували зі Сталінською централізацію. На поч.
1990-их рр. бажання населення відновити місцеву ідентичність було таким
сильним, що кількість місцевих влад зросла від півтори тисячі у 1990 році до
6,000 у 1994.
Поступово прийшло
осмислення того, що дуже маленькі ради не спроможні виконувати функції
місцевого самоврядування. Були здійснені кроки до об’єднання муніципалітетів, в
яких проживає менше трьох тисяч людей, в асоціації, щоб вони змогли ефективно
управляти надавати послуги громадянам. Нині у Чехії 6 244 муніципалітетів, 80
відсотків яких обслуговують населення до однієї тисячі чоловік.
Муніципалітети в Чеській
Республіці
(основні параметри)
Всього: 6,244 населених пунктів
Найбільший: 496 км 2, 1 161 938 жителів (Прага) Найменший: 0,42 км 2, 20 жителів (Влков) В середньому: 12,7 км 2, 1,644 жителів |
|
Доля
населених пунктів по кількості жителів
|
|
до 1 000
жителів:
|
79,56 %
|
1 001 –
5000 жителів:
|
16,21 %
|
5 001 – 10
000 жителів:
|
2,14 %
|
10 001 –
50 000 жителів:
|
1,74 %
|
50 001 –
100 000 жителів:
|
0,27 %
|
більше 100
000 жителів:
|
0,08 %
|
Якщо країни Західної Європи відчували вплив
економічного спаду у 80-х роках минулого сторіччя, то у Центральну і Східну
Європу важкі часи прийшли на початку 90-х років, коли їх слабка економіка
зіткнулася із суворою реальністю ринкової конкуренції. Тим не менш,
реформування місцевого самоврядування стало одним із головних пріоритетів і
протягом року було проведено вибори мерів та депутатів місцевих рад. Базова
структура місцевого управління була законодавчо встановлена у 1990 році та
надала і чеським, і словацьким муніципалітетам широкі повноваження щодо надання
громадських послуг, включаючи охорону здоров’я та освіту, які залишилися в
системі децентралізованих елементів державної адміністрації. Регіональні структури
управління тоді не були створені. Розпад Чехословаччини у 1992 році неминуче
призвів до деякої руйнації. Однак, Конституція нової Чеської Республіки від 16
грудня 1992 року підтвердила, що „самоврядування територіальних самоврядних
громад повинно бути гарантованим” .
Кінцевою метою реформи було створення більш
ефективних, прозорих і гнучких політичних інституцій, чутливих до потреб
громадян і здатних забезпечити розвиток громадської участі. Адміністративно-територіальна
реформа в Чехії здійснювалась у два етапи і тривала близько 10 років. Перший
етап реформування розпочався зміною структури адміністративно-територіального
поділу й розширенням повноважень органів місцевого самоврядування базового
рівня.
Так в 1990 р.
Чехословаччина відмовилась від трирівневої структури
адміністративної-територіального устрою — муніципалітет, район, область, запро-вадженого в 1960 р., і повернулась до дворівневої
структури. Область була визнана утворенням, що не відповідає
традиціям самоврядування в Чехії, і була скасована, а її обов'язки передані
районам і громадам. Відповідно запровадженим змінам суттєво змінився і порядок
формування й обсяг повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня.
Передусім, громади отримали право обирати муніципальні уряди і проводити
місцеві референдуми; формувати й розпоряджатись бюджетом; забезпечувати
соціально-економічні, культурні та комунальні потреби громади. Проте райони в
Чехії в цей період здійснення реформи лишались у структурі центральної влади і
мали право скасовувати рішення органів місцевого самоврядування.
Протягом першого етапу
адміністративної реформи в Чехії не припинялась подальша робота над
опрацюванням моделей адміністративно-територіального устрою. В Чехії
продовжували працювати дві комісії по підготовці проекті реформ, сформовані в
1993 р. і очолювані представниками коаліційних Громадянської демократичної
партії та Громадянського демократичного союзу конкуруючих партій. Ці комісії підготували
плани пропозицій по реформування адміністративно-територіального устрою з
урахуванням величини території та кількості населення країни, наявного в країні
історичного досвіду та традицій самоврядування. В підготованих документах
пропонувались моделі територіальної реорганізації та шляхи здійснення реформи:
визначалась кількість регіонів; їх конституційний статус та підпорядкування
органам влади; статус органів середнього рівня
Проте до наступних
парламентських виборів в 1998 р. опрацювання й вибір конкретної моделі
адміністративно-територіального устрою держав та перехід до формування
нормативно-правової бази реформ гальмувався з причин як об'єктивного, так і
суб'єктивного характеру:
§ по перше, складною для вирішення була дилема між
необхідністю існування сильної центральної влади, здатної забезпечити
ефективність системних реформ у період переходу від авторитаризму до
демократії, та необхідністю розвитку інституцій демократії, зокрема, розвитку
місцевого самоврядування;
§
по друге, країна стикнулись з необхідністю виділення значних коштів для
реалізації адміністративно-територіальної реформи на досить складному етапі
економічних реформ;
§
по третє, була переоцінка небезпека регіонального сепаратизму та посилення
закордонних впливів на порубіжні території, зокрема з Австрії.
В Чехії дебати довкола двох запропонованих робочими комісіями проектів
тривали протягом 1996—2000 рр. Жоден із проектів не здобув переконливої
підтримки, а дебати набули затяжного характеру. Перепони
для реалізації адміністративної реформи мали ідеологічний характер і полягали у
відмінності поглядів проурядових парламентських сил та опозиції на місце та
роль місцевого самоврядування в розвиткові демократії. Домінуюча в правлячій
коаліції Громадянська демократична партія та її голова - прем’єр-міністр В.
Клаус виступали прихильниками централізованої адміністративної системи і
вважали, що єдиними посередниками між органами місцевого самоврядування
базового рівня і центральною владою можуть бути лише партії. Відтак органи
місцевого самоврядування другого рівня не потрібні.
Попри те, що в 1997 р. парламент
Чехії схвалив закон про дворівневу структуру адміністративного поділу країни,
які в кордонах і назвах відтворювали територіальну структуру періоду 1948— 1960
рр., реальне запровадження нового адміністративно-територіального устрою країни
відбулось лише в 2000 р., після прийняття законів про вибори до органів
місцевого самоврядування, визначення їх статусу, повноважень та відносин з
місцевою і центральною владами. За сформованою протягом 1997—2000 рр.
нормативно-правовою базою, (Act No 147/2000 CoL on district offices) в Чехії сформовано
14 самоврядних країв (до реформи їх кількість становила 8) та 6,242 громад.
Децентралізація у Чехії не була повністю проведена до фінальної
стадії вступу до Євросоюзу у 2004 році. Точилися серйозні суперечки щодо
кількості та меж регіонів, оскільки міста змагалися за право бути регіональною
столицею. Але сумнівне твердження, що членство в ЄС вимагає наявності
регіональної структури, допомогло прискорити цей процес. Важливим
чинником були нереформовані державні адміністрації, діяльність та структура
яких не відповідали вимогам стандартів копенгагенських критеріїв ЄС.
Багато їх офісів на районному рівні були зачинені, а більшість повноважень
передано обраним районним радам, які було започатковано у Чехії у 2002 році. Загалом тринадцять регіональних влад плюс Прага були засновані, їм було
надано певний спектр прав, зі спеціальними повноваженнями щодо
соціально-економічного розвитку
Однією з функцій регіональних влад є методологічна підтримка
муніципалітетів, що спеціально передбачено для допомоги дуже малим радам
управляти своїми справами. Але, на жаль, ця підтримка поки не є дуже
ефективною, частково через відсутність спеціально виділених коштів для
фінансування цієї роботи. Також, із створенням стабільної системи місцевого
самоврядування та вступом до Євросоюзу, були забезпечені формальні умови
для доступу до Європейських Структурних Фондів, якими уряд Чехії активно
користається починаючи з 2005 року.
На місцевому рівні діють 6,244 муніципалітетів. До складу муніципальних рад
входять обрані депутати, обрані прямим голосуванням на чотирирічний період.
Рада із складу депутатів обирає членів виконавчого органу - Муніципального комітету.
Серед них мер та заступники мера. Цей виконавчий орган формує комісії. Мер обирається радою із
своїх членів на чотири роки. Він очолює Муніципальний комітет,
адміністрацію та представляє раду. У муніципалітетах, де Муніципальний комітет
має менше 15 членів, виконавча влада представлена тільки мером.
Повноваження муніципальної ради:
§
муніципальний бюджет
§
місцевий розвиток
§
муніципальна поліція
§
водопостачання
§
сільське господарство
§
первинна освіта
§
житло
§
соціальна допомога
§
міське планування
Столиця Чехії Прага
поділена на райони, в яких обираються місцеві ради. Центральна асамблея (рада)
міста складається з депутатів обраних прямим голосуванням. Депутати асамблеї
обирають мера міста та членів виконавчого комітету міста.
На регіональному рівні
діють 14 регіональних влад. Регіональна асамблея складається з членів, обраних
прямим голосуванням на чотирирічний термін. Цей представницький орган
контролює бюджет та субсидії, які надаються муніципалітетам. Він також є
суб’єктом законодавчої ініціативи. Регіональний комітет складається з
президента, віце-президентів та інших членів, яких обирають на чотирирічний
термін. Цей комітет є виконавчим органом ради регіону, якому допомагає
регіональне управління громадських послуг, яке очолює директор.
Повноваження ради регіону:
§
середня освіта
§
дороги
§
соціальна допомога
§
охорона довкілля
§
громадський транспорт
§
регіональний розвиток
§
охорона здоров’я.
В підсумку,
адміністративно-територіальна реформа в Чехії забезпечила формування
багаторівневого управління, властивого ЄС. Це надало можливість отримувати
певні переваги від структурної політики ЄС, і впливати на процес реалізації
регіональної політики ЄС через Комітет регіонів.
Підсумовуючи, слід
зазначити, що в результаті проведення адміністративно-територіальної реформи в
Чеській Республіці змінився розподіл повноважень між центральними й
самоврядними органами влади. До компетенції центральних урядів віднесено
визначення стратегій розвитку держави й суспільства, зовнішня та оборонна
політика, проблеми національної безпеки. Самоврядні органи забезпечують
наближення системи надання послуг до населення, сприяють економічному розвитку
регіонів, зокрема, через забезпечення у транскордонної співпраці. Значну роль
відіграли децентралізація й регіоналізація, здійснені в процесі
адміністративно-територіальної реформи, в забезпеченні інтеграції
посткомуністичних суспільств з ЄС
Отже, набутий в Чехії досвід підготовки й
проведення реформування адміністративно-територіального устрою засвідчує, що
цей процес має досить складний характер, відтак потребує зваженого й
поміркованого підходу. І запорукою вдалого вирішення проблем
адміністративно-територіальної реформи є, по-перше, визначення оптимальної
моделі, яка б поєднувала, з одного боку — потужні повноваження центральних
органів влади, необхідних для ефективної реалізації соціально-економічних та
політичних реформ у країні; з другого — сприяла розвитку демократії через
посилення в політичній системі країни ролі місцевого самоврядування —
відповідно до норм ЄС.
Немає коментарів:
Дописати коментар