Манкер Олсон у
своїх працях порівняв експлуататорські держави із "осілим бандитом".
До такого висновку він прийшов, проаналізувавши події двадцятих років у Китаї,
коли диктатор Фан Ючен придушив на своїй території бандитизм і розгромив щодо нього сильну армію бандита-гастролера
Білого Вовка. Більшість населення у володіннях Фана воліли мати його
присутність ніж миритися із нападами бандитів-гастролерів Білого вовка.
У такій моделі
держава розглядається як бандит,
але вже «ОСІЛИЙ БАНДИТ», який розраховує на довгострокове оббирання людей, що
живуть на контрольованій ним території. «Осілий бандит» і «бандит-гастролер» за
змістом і родом своєї діяльності мають суттєві відмінності. Бандитами-гастролери
можуть бути грабіжники будь-якого масштабу, які за своїми ознаками характеризуються
тим, що діють з метою отримання максимальної короткостроковій наживи. Для прикладу,
ними можуть бути навіть війська, що вторглися на територію суміжної державу не
з метою перетворити її у колонію, а з метою просто відняти у жителів цієї території
якомога більше і піти. Тож, засоби, а також наслідки та результати такої діяльності для населення території
бандиту-гастролеру не важливі, бо важливий короткостроковий результат – нажива сьогоденна.
Осілий же бандит, зацікавлений у збереженні, по-перше, фізичної можливості
займатися господарством у своїх підданих і, по-друге, стимулів до розширення
господарства, що для його життєдіяльності є важливим. Ці дві відмінності є визначальними
для характеристики діяльності влади як такої.
Коли грабежі і крадіжки монополізовані і легалізовані у формі державного
устрою, жертви цих злочинів можуть розраховувати на те, що їм вдасться
щось накопичити з коштів, що залишилися після виплати податків. І, отже, у них є
спонукальний мотив до накопичення та інвестування, що в свою чергу
збільшить їх - і податкові надходження на адресу осілого бандита - в
майбутньому. Цим
експлуататорська держава використовує монополію на насильство для максимізації
доходів правителя або групи осіб, контролюючих державу, навіть якщо це
досягається на шкоду добробуту суспільства в цілому. Збиток від діяльності такої
експлуататорської держави можна скоротити, якщо виплати державі і перерозподілу
прав власності мають систематичний і передбачуваний характер. У цих умовах
встановлюються певні правила господарської діяльності та розподілу доходів,
орієнтуючись на які агенти можуть цілеспрямовано впливати на виробництво,
сприяючи економічному зростанню. Це свідчить про частковий збігу інтересів
правителя і громадян, що є необхідною умовою стабільності суспільства.
Таким чином, «бандит-гастролер», коли він перетворюється на «осілого
бандита», фактично, укладає з даним суспільством якийсь контракт, а саме, в обмін на податки забезпечує захист прав власності, для
прикладу. Остання передбачає, по-перше, створення системи формальних правил, в
рамках якої буде відбуватися специфікація прав власності, по-друге, формування
системи донесення цих правил до людей і, по-третє, забезпечення контролю за
виконанням цих правил за допомогою створення структур, які виявлятимуть
порушників і які використовують до них відповідні санкції.
Дана проблема має два аспекти. Стаціонарному бандитові необхідно
зберегти у підданих, по-перше,
фізичні можливості для виробництва (тобто ту частину
доходу, яка фізично необхідна для того, щоб створювати його в подальшому) і, по-друге, стимули до виробництва. Ці
аспекти відрізняються хоча б тому, що цілком імовірна ситуація, коли у людей буде
залишатися частина доходу, достатня для продовження виробництва, але стимули до
господарської діяльності пропадуть. Для прикладу, так, зазвичай відбувається,
коли у виробника віднімають 90 відсотків доходу. Другий аспект дуже важливий,
бо за відсутності стимулів до виробництва виникає тенденція до його падіння
навіть при наявності фізичних можливостей, щоб його нарощувати. Це обумовлено
обмеженими можливостями контролю правителя (стаціонарного бандита) за своїми
підданими через ненульових витрат контролю. Уникнути падіння виробництва в цих
умовах він міг би тільки при повному 100-відсотковому контролі в поєднанні з
процедурою enforcement, коли він би просто примусив людей виробляти.
У
бандита-гастролера, коли він перетворюється на стаціонарного бандита (у
правителя), істотним чином змінюється система стимулів. Тепер вже в його
інтересах припиняти виникнення конкуренції як з боку інших стаціонарних
бандитів, так і з боку бандитів-гастролерів. Крім цього, йому важливо зберегти
монополію на можливість оббирати своїх підданих, перешкодивши діяльності перерозподілу між ними (наприклад,
такого локального насильства, як рекет, в результаті чого відібраний у
підданого дохід потрапляє в кишеню рекетира, а не правителя). Щоб запобігти
цьому перерозподілу, держава витрачає на захист прав власності певного роду ресурси, відволікає, до речі, від тих способів
використання, які збільшували б податкову базу. Отже, тепер насильство і загроза насильства
пов'язані вже не тільки з перерозподілом національного багатства, а й захистом
прав власності.
Отже, взаємини
правителя і підданих будуються на основі обміну конституції і порядку (у
вигляді захисту прав власності) на податки. Відзначимо, що під податками
маються на увазі такі платежі державі, які можуть бути визначені платником до
початку своєї діяльності. Вони визначаються за чіткими незмінним правилам, і,
перш ніж почати бізнес, ви самі можете порахувати, яку частину отриманого доходу вам
доведеться заплатити у вигляді податків. Така визначеність вносить дуже
важливий елемент стабільності. Вона стимулює діяльність, бо дозволяє вирішувати
максімізаціонну завдання (для цього у вас є всі дані в умовах визначеності
зовнішніх факторів).
У стаціонарного
бандита і бандита-гастролера різні не тільки структури доходів, а й структури
витрат. Стаціонарний бандит змушений для забезпечення доходу в майбутньому
частина податків витрачати на підтримку порядку. У ці витрати входить:
-- створення системи
формальних правил, тобто такого інститутційного середовища, яка дозволяє
структурувати (регламентувати) відносини обміну між економічними агентами
(громадянами) та вже держави (навіть працюючи в
рамках неокласичних передумов конкурентності відносин, тобто
в "державі за сценою", що
створює надійну базу для здійснення конкурентної поведінки);
-- забезпечення чіткої
інтерпретації і дотримання цих правил, тобто створення такого інформаційного середовища, яке б доносило правила до людей (оскільки
"незнання закону не звільняє від відповідальності", дуже важливим є знання, і донесення інформації про ці правила (закони) - завдання
держави);
-- створення
спеціального пенітенціарного механізму, який би ідентифікував порушника правил
і дозволяв його адекватно покарати, зокрема, для того, щоб іншим не кортіло.
На основі
вищезгаданих передумов Манкур Олсон побудував формальну модель поведінки
стаціонарного бандита і порахував оптимальну ставку оподаткування. Ця ставка
повинна бути не надто маленькою, щоб макси-мізувати прибуток, з одного боку, але й не занадто великий,
щоб не блокувати подальшого розвитку виробництва. Окрім цього, М.Олсон оцінив ступінь
перерозподільного інститутів, створюваних стаціонарним бандитом. Перероз-подільне
виникає не тільки від перетікання фінансових потоків від громадян до держави,
але і від одних громадян до інших громадян за допомогою інститутів держави.
Наприклад, більш багаті громадяни сплачують державі більш високі податки, а
держава забезпечує суспільні блага, які надходять і до
більш бідних груп населення. Під суспільними благами тут мається на увазі перш
за все ті, що позитивно впливають на виробництво, скажімо, це може бути
правопорядок, інформаційне середовище), а не ті, що йдуть на споживання.
Немає коментарів:
Дописати коментар