ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ.

Чинне законодавство України не містить конкретного переліку випадків участі територіальних громад у цивільних правовідносинах. Однак у деяких законодавчих актах певні випадки такої участі передбачено. При цьому, можна виділити кілька груп цивільних правовідносин, учасниками яких виступають територіальні громади. 

Найпоширенішими серед них, зокрема, є: відносини власності; договірні відносини; відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди. Визначальну роль для цивільної правосуб'єктності територіальних громад має ст. 142 Конституції України. Згідно з цією статтею матеріальною і фінансовою основною місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, про що йдеться у ст. 143 Конституції України. Аналогічна норма міститься також у п. З ст. 16 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". На практиці територіальні громади управляють комунальним майном, як правило, через утворені ними органи, зараз здебільшого, ними є сільські ради. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність згідно з законом. Представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування.

Для ефективної реалізації цих завдань створюються виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад: виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко визначає повноваження рад, виконавчих органів, а також сільського, селищного, міського голови як головної посадової особи відповідної територіальної громади. Зокрема, виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад у сфері цивільно-правових відносин є прийняття рішень про випуск місцевих позик, про відчуження комунального майна, про приватизацію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади, про передачу іншим органам (наприклад, державним адміністраціям) окремих повноважень щодо управління комунальним майном, про створення спільних підприємств.

Певними повноваженнями (власними і делегованими) наділяються виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, які дають їм можливість виступати суб'єктом різноманітних, у тому числі цивільних, правовідносин (статті 27, 29, ЗО, 31, 32 та 35 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальна громада може отримувати в дар та успадковувати майно, тобто бути суб'єктом договірних та спадкових відносин. У порядку, встановленому законом, територіальна громада може набути право власності на безхазяйну річ, на знахідку, на бездоглядну домашню тварину, на скарб (статті 337, 340, 343 та 345 ЦК України).
Територіальні громади є також суб'єктами цивільно-правової відповідальності. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями належним їм майном. Вони несуть субсидіарну майнову відповідальність за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, які перебувають на місцевому бюджеті і володіють майном на праві оперативного управління, але не несуть таку відповідальність за зобов'язаннями своїх юридичних осіб, які володіють майном на праві повного господарського відання.

Повноваження АРК визначаються Конституцією України та Конституцією АРК. Так, АРК є суб'єктом права власності щодо належного їй майна. Відповідно до ст. 328 ЦК України у власності Автономної Республіки Крим є майно, у тому числі грошові кошти, які належать їй відповідно до закону. Від імені та в інтересах АРК право власності здійснюють її органи влади. Водночас не можна не звернути увагу на можливе неоднозначне тлумачення ст. 138 Конституції України в тій її частині, згідно з якою до відання АРК належить "управління майном, що належить Автономній Республіці Крим". Як бачимо, в Конституції України наведена норма не містить прямого положення про те, що майно належить АРК на праві власності, як це зроблено в новому ЦК України. Тому, якщо припустити, що Автономній Республіці Крим належить майно, яке є власністю держави Україна, то виявиться, що АРК взагалі позбавлена права бути власником майна, що також буде давати підстави для критики. Тому бажано, щоб сумніви у тлумаченні зазначеної норми усунув Конституційний Суд України.

Участь держави України та територіальних громад у цивільних правовідносинах.

        Учасниками   цивільних   відносин   в Україні є:   держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Юридичні   особи,  залежно   від  порядку  їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та  юридичних  осіб публічного права.

Суб'єктами цивільно-правових відносин в Україні є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава.

Юридичні  особи  публічного права можуть  створюватися  у  формі товариств, установ. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може  бути  створено однією особою. Установою  є організація,  створена  однією  або кількома особами (засновниками), які не беруть участі  в  управлінні  нею, шляхом  об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Юридичні особи публічного права наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.

Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою). Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента  України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Держава може створювати юридичні  особи  публічного  права (державні  підприємства,  навчальні  заклади тощо). Держава може створювати юридичні  особи  приватного  права (підприємницькі товариства тощо),  брати участь в їх діяльності на загальних підставах.

Територіальні  громади  можуть  створювати  юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо). Територіальні громади можуть створювати  юридичні  особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах. Від   імені  держави,  Автономної Республіки Крим, територі-альних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та  юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Держава, територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями

своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не  може бути звернено стягнення відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім  майна,  на яке відповідно до закону не може бути звернено до стягнення.

Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, належать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.

Відносини власності є складовою частиною інституту речового права. Так, до речових прав, крім прав власності належать: право повного господарювання і володіння та оперативного управління, право безстрокового

користування землею сервітути, іпотека, корпоративне (виникає у господарських товариствах). Особисті немайнові відносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, вони є невіддільні від особистих прав. Об’єктом є особисті права та нематеріальні блага які можуть продовжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Зокрема, це є права автора на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та інші результати інтелектуальної діяльності. Тут слід зазначити, що особисті немайнові відносини, об’єктом яких

є особисті права, не є матеріальні блага. Такі немайнові блага, як честь, гідність, не можуть регулюватися у певних випадках лише сугубо цивільним правом, адже ці оціночні поняття  не є товаром і позбавлені вартісної оцінки (політичні права і свободи).

Слід нагадати, що функції права – це є правовий вплив на суспільні відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед галуззю права, цілей і завдань, а саме регулятивна функція, охоронна та превентивна функція.  Речі - це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.    

До об'єктів цивільних правовідносин також відносять і дії осіб, що мають правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та

відповідні послуги (скажімо, ремонт будинку, автомобіля). Крім того, до них слід віднести результати інтелектуальної творчості, що охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

Одним із об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо. Цивільні права та обов'язки  юридичних осіб публічного права  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків юридичних осіб публічного права, зокрема, є:

- договори та інші правочини;

- створення  літературних,  художніх  творів,  винаходів  та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- завдання  майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати  безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, з рішення суду.

Юридичні особи публічного права здійснюють свої  цивільні  права вільно,  на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав  не  є  підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Юридичні особи публічного права можуть  відмовитися від свого майнового права. Особа може  за  відплатним  або  безвідплатним договором передати  своє майнове право іншій особі. При  здійсненні  своїх прав особа публічного права зобов'язана утримуватися від дій,  які могли б порушити права  інших  осіб,  завдати  шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа публічного права повинна  додержуватися моральних засад суспільства. При цьому, особа  не  може бути примушена до дій,  вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання  цивільних  обов'язків  забезпечується  засобами заохочення та  відповідальністю,  які  встановлені  договором або актом цивільного законодавства. Особа публічного права може бути звільнена  від цивільного  обов'язку  або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Кожна  юридична особа публічного права має право на захист свого цивільного права. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочинна недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування  збитків  та  інші   способи  відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Особа має право звернутися за захистом цивільного  права  та  інтересу до органу державної влади,  органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Суд   визнає   незаконним   та   скасовує   правовий   акт індивідуальної дії, виданий органом державної індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом  місцевого самоврядування, якщо  він  суперечить  актам  цивільного  законодавства  і порушує цивільні права або інтереси. Юридична особа публічного права, які завдано збитків  у  результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

- втрати,  яких  особа  зазнала  у  зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,  а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи,  які  особа  могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки  відшкодовуються  у повному обсязі,  якщо договором або законом не передбачено відшкодування у  меншому  або  більшому розмірі. Якщо особа публічного права,  яка порушила право,одержала у зв'язку  з  цим доходи,  то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено,  не може бути меншим від доходів,  одержаних особою, яка порушила право.

Органи  місцевого  самоврядування  є  юридичними особами публічного права і наділяються власними  повноваженнями,  в межах  яких діють самостійно  і  несуть відповідальність за свою діяльність. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є  рухоме  і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля,   природні  ресурси,   що   є   у   комунальній  власності територіальних  громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти  їхньої  спільної  власності,  що перебувають в управлінні районних  і  обласних  рад.

Рішення  про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами,  які є у власності  територіальних громад  районів  у  містах,  приймається  на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад.  У разі  якщо  територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній  міській  раді,  а  територіальна  громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування  районів  у місті, міська  рада  здійснює  управління  майном  та  фінансовими ресурсами,  які є у  власності  територіальних  громад  районів  у містах,  та  несе  відповідальність  перед  громадою  відповідного району у місті.

Відносини органів місцевого самоврядування з  підприємствами, установами   та   організаціями,   що  перебувають  у  комунальній власності відповідних територіальних громад,  будуються на засадах їх  під поряд-кованості,  підзвітності  та  підконтрольності органам місцевого самоврядування. Відносини органів місцевого самоврядування з підпри-ємствами, установами та організаціями,  що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах   повноважень.

Органи місцевого самоврядування приймають учать в цивільних приймають учать в цивільних правовідносинах на принципах:

 - народовладдя;

- законності;

- гласності;

- колегіальності;

 - поєднання місцевих і державних інтересів;

            - виборності;

            - правової, організаційної       та      матеріально-фінансової самостій-ності;

            - підзвітності та   відповідальності   перед    територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

           - державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

           - судового захисту прав місцевого самоврядування.

До відання  юридичних осіб публічного права в цивільних правовідносинах належать:

- управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

- встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

- заслуховування  звітів  про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

- підготовка і внесення  на  розгляд  ради  пропозицій  щодо порядку та умов відчуження комунального майна,  проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів  комунальної  власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм;

-підготовка  і  внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської  діяльності  та  переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію,  подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна;

- погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, які перебувають у державній власності;

- управління об'єктами  житлово-комунального  господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають  у  комунальній  власності, забезпечення їх належного утримання   та  ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

- організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва,  реконструкції  і   ремонту   об'єктів   комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, а також транспортних шляхів;

- виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій  замовника на  будівництво,  реконструкцію  і  ремонт  житла,  інших об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності;

- розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій  до  планів  і  програм  будівництва  та  реконструкції об'єктів на відповідній території;

- залучення на договірних засадах  підприємств, установ та організацій  незалежно  від  форм  власності  до участі в розвитку потужностей  будівельної  індустрії  і  промисловості  будівельних матеріалів,   у  створенні,  розвитку  та  реконструкції  об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування;

- управління закладами освіти,  охорони здоров'я,  культури, фізкультури освіти,  охорони здоров'я,  культури, фізкультури і спорту, оздоровчими   закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за   місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Юридичні особи публічного права володіють об'єктами цивільних прав: речі, у тому  числі  гроші  та цінні   папери,  інше  майно, майнові  права,  результати  робіт, послуги,   результати інтелектуальної,    творчої   діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Слід нагадати, що річчю  є  предмет  матеріального світу,  щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Тварини  є  особливим  об'єктом  цивільних  прав.  На  них поширюється  правовий  режим  речі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні  ділянки,  а  також  об'єкти,  розташовані  на  земельній ділянці,  переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі,  які можна вільно переміщувати у просторі.

Держава,  Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними  юридичних  осіб. Кожна юридична особа публічного права відповідає лише за своїми зобов’язаннями.

Для  створення  юридичної  особи публічного права її учасники (засновники) розробляють  установчі  документи,  які  викладаються  письмово і підписуються  всіма  учасниками  (засновниками),  якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут  або  засновницький  договір  між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий  акт  може міститися також і в заповіті.  До створення установи установчий акт, складений однією або  кількома особами, може бути скасований засновником.

Юридична  особа публічного права вважається  створеною  з дня її державної реєстрації. У статуті  товариства  вказуються  найменування  юридичної особи, органи  управління  товариством,  їх  компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. У   засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство,  порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. В  установчому акті установи вказується  її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне  для досягнення цієї  мети,  структура  управління  установою.

Юридична  особа публічного права підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного    державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Порушення встановленого   законом   порядку    створення юридичної  особи публічного права або  невідповідність  її  установчих  документів закону є підставою для відмови у  державній  реєстрації  юридичної особи. До  єдиного  державного реєстру  вносяться  відомості про організаційно-правову  форму  юридичної особи,  її  найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи публічного права набирають чинності  для  третіх  осіб  з  дня  їх державної реєстрації,  а у випадках,  встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи публічного права та їх учасники не мають права  посилатися  на  відсутність  державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Юридична особа публічного права повинна мати своє найменування, яке

містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи  має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа публічного права здатна  мати  такі  ж  цивільні  права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи публічного права може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична  особа  публічного права може  здійснювати окремі види діяльності, перелік  яких  встановлюється   законом,   після одержання   нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна  правоздатність юридичної особи публічного права виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа публічного права набуває цивільних прав та обов'язків і  здійснює їх через свої органи,  які діють відповідно до установчих документів. Орган або особа,  яка відповідно до установчих  документів юридичної особи публічного права чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в  інтересах  юридичної  особи,  добросовісно  і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Юридична особа публічного права має право  на  недоторканність  її  ділової репутації,  на  таємницю кореспонденції,  на  інформацію  та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Юридичні особи публічного права самостійно відповідають за своїми зобов'язаннями. Вони відповідають за  своїми  зобов'язаннями  усім належним їй майном.

Юридична особа публічного права припиняється в результаті передання

всього свого  майна,  прав  та  обов'язків  іншим  юридичним особам   - право наступникам (злиття,  приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою,  що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа публічного права ліквідується:

- за рішенням її учасників або органу юридичної особи,  уповноваженого  на  це  установчими  документами,  в  тому числі у  зв'язку із закінченням строку,  на  який  було  створено  юридичну особу,  досягненням  мети,  для якої її створено;

- за рішенням суду про визнання  судом  недійсною  державної реєстрації   юридичної  особи  через  допущені  при  її  створенні порушення,  які не  можна  усунути.

Рішенням суду  про  ліквідацію  юридичної   особи   публічного права на його учасників   або   орган,   уповноважений  установчими  документами приймати рішення  про  ліквідацію  юридичної  особи,  можуть  бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи. Якщо вартість  майна  юридичної  особи є недостатньою для задоволення  вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку,  встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Ліквідаційна комісія   після   закінчення   строку   для пред'явлення вимог  кредиторами складає  проміжний  ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується,  перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний   баланс затверджується  учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про  ліквідацію юридичної особи публічного права.

Поняття публічного права та цивільних правовідносин.

         Проблема розробки теоретичних основ регулювання суспільних відносин завжди гостро стояла перед юридичною наукою. Розвиток теорії права вимагає своєчасного переосмислення ряду категорій, виходу на новий рівень досліджень. Зокрема, йдеться про проблему участі юридичних осіб публічного права у цивільних правовідносинах. Суб'єктами публічного права в Україні є: держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші. Актуальність цього питання  витікає із великого значення участі юридичних осіб публічного права у цивільних правовідношеннях. 

Предмет цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Майнові відносини складаються з приводу конкретного реального і фізично існуючого майна. Ознаки майнових відносин, які є предметом цивільного права: товарно-грошовий, вартісний характер відносин, самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин, юридична рівність сторін та самостійність суб’єктів цивільного обігу. 

Предмет і метод правового регулювання, на яких грунтуються поділ сис-теми права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право стосується становища держави.

Публічне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. Предмет регулювання публічного права - сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.

Ознаками публічного права є:

- регулює відносини між державними органами або між приватними особами і

державою;

- забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей перед державою;

- забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;

- припускає широку сферу розсуду;

- містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

- характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;

- широко використовує новітні технічні прийоми.

Метод публічного права – імперативний.

Галузі права, у яких началом виступає публічне право в Україні є конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, що включає бюджетне і податкове, адміністративно-процесуальне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права. Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи України галузі права розрізняються за особливостями їхніх предметів і методів правового регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової системи держави на ті чи інші підсистеми. Для прикладу, групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів.

Якщо норми права спрямовані на забезпечення інтересів держави чи інтересів певних адміністративно-територіальних організацій, то вони є нормами публічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого громадянина, то вони є нормами приватного права. Норми цивільного права належать до приватного права. Суб'єкти цивільного права — фізичні та юридичні особи - в переважній більшості випадків діють з метою задоволення своїх приватних інтересів. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової незалежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть виступати також носіями публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примушені), які на відміну від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних інтересів у масштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що абсолютизувати такий поділ не припустимо. На практиці досить часто публічні й приватні інтереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не секрет, що державні органи і органи місцевого самоврядування, діяльність яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками цивільно-правових відносин. Так, галузеві органи управління, вирішуючи проблеми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці органи покладена також відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам та юридичним особам при виконанні службових обов'язків їх працівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приватних відносин застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосування в застосування публічного інтересу в приватних відносинах.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові  відносини  (цивільні  відносини),  засновані на юридичній  рівності,  вільному  волевиявленні,  майновій   самостійності   їх учасників.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

- неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

- неприпустимість   позбавлення   права   власності;

- свобода договору;

- свобода  підприємницької  діяльності,  яка  не  заборонена законом;

- судовий захист цивільного права та інтересу;

- справедливість, добросовісність та розумність.

Класифікація цивільних правовідносин проводиться за їх ознаками. Так, за характером змісту розрізняють правовідносини майнові, правовідносини, що

виникають у сфері інтелектуальної діяльності, і немайнові правовідносини; за зв'язками між учасниками - абсолютні і відносні; за залежністю задоволення інтересів уповноваженої особи від дій інших осіб розрізняють речові і зобов'язальні правовідносини, за   структурою - прості і складні.

Розмежування цих видів цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення для розуміння суті взаємовідносин сторін в правовідношенні, для конкретного застосування цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Окремо слід висловитися про правовідносини майнові та ті, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання і характеризується тим, що:

- по-перше, суб'єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загальним правилом, не можуть бути відокремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства не можливо продати чи подарувати іншій особі Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

- по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав (наприклад, суд може зобов'язати незаконного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;

- по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається відшкодування моральної шкоди.

Майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Деякі з них складають правовідносини власності, інші - зобов'язальні майнові право-відносини.  Як вже зазначалося, правовідносини поділяють на абсолютні і відносні за їх суб'єктним складом.

В абсолютному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. Наприклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваженою особою, а всі інші особи, які існують одночасно з ним, є зобов'язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої особи, її обов'язок утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і зобов'язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-котрим із них таких правил тягне для порушника негативні наслідки.

У відносному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов'язана особа, яка повинна здійснити на користь уповноваженої особи певні дії. Як от: передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей і т.п. Прикладом відносного цивільного правовідношення може бути будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договору чи факту заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі порушення прав власника, права авторства, особистих немайнових прав, оскільки тут має місце конкретна уповноважена особа і конкретна зобов'язана особа – порушник чужих прав. Право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні може бути порушене будь-ким. Право уповноваженої особи в відносному правовідношенні може бути порушене тільки конкретною особою, яка приймає

участь в цьому правовідношенні. Так, позикодавець може вимагати повернення боргу тільки від позичальника. Отже, право уповноваженої особи в абсолютному відношенні захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносному правовідношенні захищається від порушення з боку конкретних визначених осіб.

Щодо речових і зобов'язальних правовідносини, то слід зазначити наступне. Поділ правовідносин на речові і зобов'язальні не слід розуміти так, що в основі його лежить наявність чи відсутність зв'язку правовідносин з речами. З речами зв'язані не лише речові, а й багато зобов'язальних правовідносин (наприклад, договори купівлі-продажу, майнового-найму тощо). В основі поділу правовідносин на речові і зобов'язальні лежить характер залежності задоволення інтересів уповноваженої особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її

власними діями, а всі інші особи зобов'язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини по володінню і користуванню майном. Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні активні дії конкретних зобов'язаних осіб, то такі правовідносини називаються зобов'язальними. Отже, речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою, реалізація ж зобов'язальних правовідносин завжди пов'язана з виконанням обов'язку конкретною зобов'язаною особою (боржником).

Також є необхідним розуміння поділу на прості і складні право-відносини. Простими називаються правовідносини, в яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один обов'язок. Наприклад, правовід-ношення, що виникає із договору позики. Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і в той же час зобов'язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зобов'язаний передати річ, і в той же час має право вимагати сплати грошей за цю річ.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що відносяться до різних зобов'язань. Наприклад, при перевезенні речей виникає обов'язок не тільки перевезти річ, а й зберегти ЇЇ. Тому при вирішенні спірних питань в кожному конкретному випадку необхідно визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

На завершення викладеного слід  наголосити на тому, що цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Виникнення, зміна і припинення цивільних правовідносин відбуваються в силу різних юридичних фактів.

Територіальна громада як сторона цивільно-правової угоди: особливості визначення.

Будучи суб’єктом цивільних правовідносин, територіальна громада має, можливість безпосередньо й опосередковано брати участь у цивільному обороті відчужувати і отримувати у власність майно, майнові права та здійснювати інші юридичні  акти стосовно об’єктів цивільних прав та обов’язків, що не заборонені або не обмежені  в обороті.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Разом з тим, територіальна громада бере участь в цивільних правовідносинах не як сукупність населення певної території, а як публічне утворення. Відтак, однією зі сторін договору в такому разі є фізична чи юридична особа, другою стороною є територіальна громада як учасник цивільних правовідносин. Правильне визначення сторони договору у такому випадку є умовою дійсності догово.

Питання визначення правового статусу територіальної громади як учасника цивільних правовідносин досліджувались у багатьох роботах відомих теоретиків у галузі цивільного права Особливо слід виділити роботу, присвячену цій проблематиці: Первомайського Олега Олексійовича “Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах”. Разом з тим, недостатньо дослідженим є питання щодо необхідності правильного визначення у договорі за участю територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин – сторони договору.

Метою цього дослідження є з’ясування можливості визначення територіальної громади як сторони договору. Загалом участь територіальної громади у цивільно-правових відносинах можна диференціювати за критерієм наявності або відсутності двостороннього правочину як підстави виникнення правовідносин на: а) договірні та б) позадоговірні відносини. З урахуванням факту спрямованості майнового інтересу територіальна громада може виступати як уповноважений суб’єкт зобов’язання – кредитор або ж як зобов’язаний суб’єкт - боржник.

Територіальна громада в цілому не обмежена у своїх можливостях до участі  будь- яких договірних зобов’язаннях. Найбільш поширеними видами участі територіальної громади у зобов'язальних правовідносинах є договори купівлі-продажу, в тому числі шляхом приватизації, закупівлі товарів, а також договори підряду, оренди, позики та банківського вкладу.  Окрім того, пп. 1-3 ст. 35 Закону України “Про місцеве само-врядування в Україні” територіальним громадам надано право укладати зовнішньо-економічні контракти у сфері придбання та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг та залучення інвестицій. Відповідно до ч. 1 ст. 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками, територіальна громада має можливість укладати й інші договори. В окремих випадках територіальна громада має переважне право на укладення договору.

Так, відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.

Таким чином, можна зробити висновок про здатність територіальної громади укладати переважну більшість цивільних договорів, за винятком тих, що не можуть бути укладені територіальною громадою або не відповідають чи суперечать меті існування територіальної громади як об’єднання населення певної території. Відповідно до Цивільного кодексу України Автономна Республіка Крим і територіальні громади здійснюють цивільну дієздатність через свої органи та представників (ст. 170 Цивільного кодексу України). При цьому, необхідно чітко розмежовувати правосуб'єктність територіальних громад і правосуб'єктність їх органів та посадових осіб, які є складовими елементами місцевого самоврядування.

Зокрема, вся система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Доктрина цивільного права визначає, що у цивільних правовідносинах їх первинним учасником є територіальна громада, а її органи та посадові особи, як правило, є суб'єктами здійснення правосуб'єктності територіальної громади. Цивільно-правовий договір розглядається в науці як юридичний факт, що лежить в основі зобов'язання (правочин), як саме договірне зобов'язання, і як документ, у якому закріплений факт виникнення зобов'язального правовідношення. Договір як правочин є вираженням узгодженої волі двох та більше осіб. У тому разі, якщо метою укладення договору є реалізація публічного інтересу територіальної громади, відповідно реалізується воля територіальної громади, відтак, вона ж виступає стороною правочину. Зобов’язання є правовідношенням, що виникає між двома сторонами, з яких одній належить право вимоги, а іншій відповідний цьому праву обов’язок і кожна сторона може бути представлена однією чи кількома особами. Відтак, сторонами договору як зобов’язального правовідношення є особа, якій належить право вимоги та особа, на якій лежить обов’язок. У нашому випадку зобов’язаною чи уповноваженою особою є безпосередньо територіальна громада. І нарешті, коли розглядати договір як документ, у якому закріплений факт виникнення зобов'язального правовідношення, то говорячи про сторону – мають на увазі ту особу, що має право підписати такий документ. Підписати документ має можливість лише особа, що реалізує повноваження територіальної громади.

Відповідно до статті 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільський, селищний, міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Таким чином, відповідаючи на питання про можливість визначення територіальної громади як сторони договору, слід сказати наступне. Розглядаючи договір як правочин слід визнати територіальну громаду стороною правочину, а так само територіальна громада є стороною договору як зобов’язання. Разом з тим, коли розглядати договір як документ, то говорячи про сторону договору зазначають відповідного сільського, селищного, міського голову чи представника, що повноважні на його підписання, що є доволі суперечливим у тому випадку, коли територіальна громада населеного пункту діє як юридична особа.