Самооподаткування як джерело фінансування інфраструктурних проектів територіальних громад.

       Реалізація програм соціально-економічного розвитку територіальних громад малих населених пунктів виявляється неможливою в умовах обмеженості бюджетних ресурсів та зниження інвестиційної активності приватного бізнесу. Погіршення фінансового стану місцевих бюджетів спонукає до розгляду можливості впровадження такої альтернативної форми фінансування соціально-економічного розвитку територіальних громад як самооподаткування.

Важливо зауважити, що самооподаткування було розповсюджено за радянських часів. В Україні й нині чинним є Указ Президії Верховної Ради УРСР вiд 23 квітня 1984 р. № 6853-X «Про самооподаткування сільського населення» в якому зазначено, що самооподаткування населення може проводитись у сільській місцевості з метою залучення додаткових коштів для здійснення заходів по благоустрою і соціально-культурному розвитку населених пунктів на території сільських Рад народних депутатів. Указом також регламентовано, що кошти самооподаткування зберігаються на поточному рахунку сільської Ради народних депутатів. Вони не включаються до бюджету Ради, а витрачаються понад бюджет на заходи, затверджені загальними зборами (сходом) громадян. У наших умовах це є територіальні громади.

Законом України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що самооподаткування - форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Закон наголошує на тому, що за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть запроваджуватися місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

На користь впровадження самооподаткування саме в сільській чи селищній місцевості свідчить той факт, що нині на рівні територіальних громад не сформовано достатнього розміру податкової бази, яка могла б забезпечити ефективне фінансування їх розвитку. На нашу думку, у зв’язку з недостатнім фінансуванням, демографічною кризою та соціальними проблемами впроваджувати самооподаткування в сільських населених пунктах поки що недоцільно. Однак історично склалося так, що ця форма мобілізації фінансових ресурсів для них найприйнятніша, оскільки за її допомогою можна залучити додаткові кошти для фінансування цільових соціально-побутових заходів у територіальних громадах селищ і сіл. Тому для організації адміністрування платежів із самооподаткування необхідно забезпечити органи місцевого самоврядування відповідними матеріально-технічними ресурсами та кваліфікованим персоналом.

Важливо зазначити, що у світовій практиці за рахунок самооподаткування фінансуються навіть проекти транскордонного співробітництва. У контексті єврорегіональної співпраці на внутрішніх кордонах ЄС одним з найстаріших є єврорегіон «Єврегіо» (1958 р.), в який входять прикордонні території Нідерландів та Німеччини. Вся робота у єврорегіоні ведеться відповідно до концепції розвитку транскордонного регіону, перша з яких була прийнята у 1972 р., з використанням фондів ЄС і бюджету «Єврегіо», який формувався шляхом самооподаткування населення по 1 DM щорічно (у даний час по 1 євро).

Зауважимо, що з метою уникнення ризиків, пов’язаних із введенням само-оподаткування, на початковому етапі доцільно впроваджувати пілотні проекти в територіальних громадах різних областей країни за такими критеріями:

1. Середній дохід населення громади.

2. Рівень забезпечення інфраструктурою (наявність лікарні, школи тощо).

3. Екологічна ситуація відповідної території.

4. Оцінка бюджетоутворюючих секторів територіальної економіки.

5. Демографічний потенціал та структура трудових ресурсів.

Врахування вказаних критеріїв є необхідним при визначенні фіксованої суми платежу.

У разі досягнення позитивного ефекту від впровадження пілотних проектів, подальше розповсюдження самооподаткування як альтернативної форми фінансування розвитку територіальних громад, повинно супроводжуватися прийняттям нового закону, який би регламентував порядок функціонування вказаної системи. Відповідний нормативно-правовий акт має встановлювати не тільки розмір плати, періодичність стягнення та напрями витрачання мобілізованих ресурсів, але й відповідальність розпорядників коштів за нецільове їх використання.