КАТЕГОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА

                       Соціальні зв'язки і соціальні відносини

Поняття соціального зв'язку є однією із основних категорій соціології. За допомогою цієї категорії О. Конт, наприклад, зумів представити соціальну структуру (статику, в його термінології), як складний організм, в якому встановлюються особливі зв'язки від сім'ї до систем релігії і держави. Інший класик соціології Г. Спенсер намагався через аналіз системи соціальних зв'язків виявити специфіку мілітаристського і індустріального суспільства. Е. Дюркгейм намагаючись класифікувати типи зв'язків, виділяв механічну і органічну солідарність як своєрідні етапи розвитку суспільства від його традиційних форм до індустріального суспільства з його особливим поділом праці. Таке зацікавлення поняттям "соціальний зв'язок" основоположників соціології свідчить про великий смисл і категоріальну значимість, яку вони йому надавали.

Соціальний зв'язок — це сукупність особливих залежностей одних соціальних суб'єктів від інших, їх взаємні відносини, які об'єднують людей у відповідні соціальні спільності і свідчать про їх колективне існування. Основою формування соціального зв'язку є безпосередній контакт між людьми в тій або іншій первинній соціальній спільноті (сім'я, група), який потім переростає в більш широкий опосередкований зв'язок людей, які складають великі соціальні об'єднання, в межах яких формуються почуття причетності до групи або внутрішньо-групової солідарності (в межах, наприклад, нації, соціального класу, верстви, конфесії і т; д.).

                    Можна виділити три групи факторів, що визначають наявність соціальних зв'язків:

• природно-біологічні задаються спадковими ознаками, тобто самим фактом народження людини, що визначає її етнічні, національні (расові) ознаки;

• психологічні, такі наприклад, як почуття спільності з іншими людьми, що і об'єднує людей у відповідні соціальні групи і спільності. Свого вищого прояву соціальні почуття досягають тоді, коли вони стають переконанням, набирають характер раціональних установок, в яких відбиваються традиції і норми, свого роду неписані правила, що складаються в суспільстві;

• соціально-інституційні, тобто спеціально створені (формальні, писані) правила, норми, які особливим чином регламентують соціальні зв'язки і відносини, визначаючи порядок дії соціальних об'єктів в межах соціального інституту і контролюючи їх.

               Щодо класифікації соціальних зв'язків, то вони бувають: формальними і неформальними, особистісними і колективними, прямими і опосередкованими, більш міцнішій і менш міцними. Соціальні зв'язки людини, яка знаходиться навіть в дуже невеликій, нечисленній групі, являють собою велику кількість взаємодій, соціальних інтеракцій, які складаються із дій і зворотних реакцій. Виникає складна мережа взаємодій, яка охоплює певну кількість індивідів. Поступово в ході спілкування із всієї сукупності взаємодій виділяються сталі соціальні зв'язки, які на основі раціонально-чуттєвого сприйняття їх взаємодіючими індивідами набирають певну специфічну форму, яка характеризується відповідною поведінкою взаємодіючих індивідів. Такі усвідомлені і чуттєво сприйнятті індивідами сукупності повторювальних взаємодій, які співвіднесені за своїм смислом одна з одною і які характеризуються відповідною поведінкою, називають соціальними відносинами.

На відміну від взаємодій соціальні відносини чітко поділяються за смислом і змістом. Наприклад, студент, який попадає в незнайому групу, починає взаємодіяти з іншими студентами на лекціях, семінарах і поза учбовим процесом. Поступово, через деякий час, взаємодії, що повторюються, приводять до виникнення різних за змістом соціальних відносин: дружба, повага, кохання і ненависть, вигідний обмін, презирство, виконання обов'язків і т. д.

Теорія	Теоретик	Основна ідея
Теорія обміну	Джордж Хоманс	Люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати
Символічний інтеракціонізм	Джордж Мід, Герберт Блумер	Поведінка людей стосовно один одного і предметів оточуючого світу визначається тим значенням, яке вони їм надають
Управління враженнями	Ервін Гоффман	Соціальні ситуації нагадують драматичні вистави, в яких актори прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження
Психоаналітична теорія	Зігмунд Фрейд	На міжособистісну взаємодію здійснюють глибокий вплив поняття, засвоєні в ранньому дитинстві, і конфлікти, пережиті в цей період

                              Міжособисті взаємодії.

Кожний із членів соціальної групи після низки взаємодій вступає з іншими членами групи в певні відносини, які досить різноманітні за формою і змістом. Чому соціальні відносини, які породжуються іноді схожими взаємодіями, відрізняються одна від одної за змістом? Чому, наприклад, конфліктні взаємодії, як часто це буває, породжують одночасно у різних індивідів відносини ненависті і солідарності або навіть дружби?

Справа в тому, що соціальні взаємодії здійснюються на різній основі. Такі відомі американські соціологи як Г. Лассуелл і А. Кеплеа, вважають, що цією основою, яка надає соціальним взаємодіям певне забарвлення і зміст і робить з них соціальні відносини, є цінності. Цінність в принципі можна визначити як цільову бажану подію. Те, що суб'єкт X цінує об'єкт У, означає, що X діє так, щоб досягти рівня У або хоча б наблизитися до нього. Особистість займає позицію оцінки стосовно всіх компонентів оточуючого її середовища. Але здійснювати соціальні дії стосовно когось вона буде лише із-за речей, які цінить і вважає для себе корисними і бажаними, тобто заради цінностей. Отже, цінності тут слугують поштовхом, необхідною умовою будь-якого роду взаємодій. Існування ж значущих довший час, неминучих цінностей визначає характер сталих соціальних відносин людей. Наприклад, якщо у взаємодіях основою є багатство як цінність, то виникають соціальні відносини, які в залежності від умов обміну цінностями будуть рахуватися відносинами кредиту, економічного примусу, економічної влади, доброчинності і т. д.

У зв'язку з тим, що в суспільстві існує соціальна нерівність, цінності розподілені між його членами нерівномірно. Саме на нерівному розподілі цінностей і будуються відносини влади і підкорення, всі види економічних відносин, відносин партнерства, дружби, кохання і т. д.

Потреби в цінностях	Володіння цінностями
	Влада	Повага	Мораль	Афективність	Добробут	Багатство	Майстерність	Освіта
Влада	Політична влада	Пошана	,Навіювання	Відданість	Примус	Економічна влада	Директорство	Навчання
Повага	Видання порад	Престиж	Умовляння	Повага	Харизма	Кредит	Керівництво	Науковий авторитет
Мораль	Наставництво	Схвалення	Моральний авторитет	Прив'язаність	Покарання	Чесний бізнес	Приписування	Цензура
Афективність	Особистий вплив	Повага	Моральний вплив	Кохання	Опікунство	Доброчинність	Старанність, завзятість	Повчання
Добробут	Примус	Терор	Дисципліна	Насилля	Груба сила	Розбій	Примусова праця	Дізнання
Багатство	Економічна влада	Високе становище	Торгівля моральним авторитетом	Продажність	Влада над засобами існування	Економічний вплив	Відносини влади	Рекламування
Майстерність	Вплив експертів	Адміністрування	Казуістика	Прихильність	Доблесть	Продуктивність	Менеджмент	Інтелект
Освіта	Консультування	Слава (популярність)	Мудрість	Симпатія	Управління	Купівля освіти	Інструктування	Обмін знаннями

               Формування основних видів соціальних відносин

Отже, соціальні цінності є ключем до розуміння практично всіх видів соціальних відносин. Такі відносини виникають в результаті взаємодій, що повторюються, коли, з одного боку, є в наявності потреба в придбанні цінностей або контролі над ними, а з другого - є ресурси бажаних цінностей. В табл. запропонованій С. С. Фроловим, показано, як формуються основні соціальні відносини при володінні індивідами як цінностями добробуту, так і іншими цінностями, а також при наявності потреб у інших індивідів в цих цінностях. Цю таблицю можна читати не лише зліва направо, але й зверху вниз. Вона, безумовно, охоплює далеко не всі соціальні відносини, можливі в людському суспільстві, а лише найбільш значимі, які завжди існують в соціальних спільностях. В реальному житті соціальні відносини набагато складніші, бо в процесі людської діяльності відбуваються численні обміни цінностями і контроль над ними, що і надає таким відносинам багаточисельні неповторні відтінки.

Запропонований Г. Лассуелом і А. Кетленом підхід до вивчення соціальних відносин з точки зору володіння і обміну цінностями дає можливість проводити плідний аналіз відносин у всіх сферах людської життєдіяльності (виробництві, бізнесі, політиці і т. д.)

               Соціальна поведінка і соціальний контроль

Соціологія вивчає поведінку людини в суспільстві, але вона, за висловом сучасного шведського соціолога П. Монсона, вивчає не лише "поведінку людини в суспільстві", але й суспільство через "поведінку людини". Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи і процесу соціалізації, складовими елементами якого виступають інші індивіди. Поведінка притаманна не лише людині, але й тваринам. Однак, у людини, на відміну від тварин, поведінка формується, розвивається і проявляється в умовах суспільного життя, а тому носить соціально обумовлений характер, тобто є за своєю сутністю соціальною. В поведінці проявляються соціальні якості людини, її культура, погляди, генетичні і біологічні особливості, відношення до себе і оточуючих — вся гама людяності.

Соціологія досліджує і інтерпретує людську поведінку у взаємодії між особистістю та іншими людьми, як в межах груп (сім'я, трудові колективи, групи одноліток і т. п.), так і у великих соціальних спільностях (етносів, націй, соціальних інститутів і т. п.); нерідко ці два рівня аналізу поєднуються.

В соціологічній концепції американського соціолога Дж. Хоманса соціальна поведінка і взаємодія індивідів постає як система обмінів поведінковими актами, обумовленими способами врівноваження винагород і витрат, що найчастіше реалізується в сфері бізнесу. Але в цілому поведінка людей більш багатогранна, ніж припускає американський учений. Наприклад, у відносинах дружби і кохання поведінку людей навряд чи можна звести до урівноваження витрат і винагород, бо все це і багато іншого в людському житті не має вартісного характеру, певного обміну товару і послуг на інші товари і послуги.

В концепціях представників символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі і Дж.Мід) поведінка людей постає в зовсім іншому ракурсі. Кулі, наприклад, застосував специфічний термін "дзеркальне Я", згідно якому в процесі поведінки, особливо у взаємодії з іншими, люди дивляться на себе нібито з боку, очима іншої людини, тобто "дивляться на себе в дзеркало". В поведінкових актах люди слугують один одному своєрідними дзеркалами, тому наша уява про себе багато в чому залежить від наших відносин з іншими людьми. Дж. Мід категорично відкинув тезу представників теорії обміну, що поведінка людей — це пасивна реакція на винагороду і кару, і розглядає людські вчинки як соціальну поведінку, засновану на комунікації і розумінні символів, вмінні поставити себе на місце співбесідника або партнера, "прийняти роль іншого". Враховуючи, що поведінка людини у взаємодії з іншими людьми є безперервним діалогом, в процесі якого люди спостерігають, осмислюють через розуміння символів намірів один одного, Г. Блумер (1900 - 1972 рр.) назвав в 1969 р. соціологічну концепцію поведінки Дж. Міда символічним інтеракціонізмом.

У поглядах П. Сорокіна повсякденна поведінка людей постає як взаємний обмін почуттями (дружба, любов, співчуття, ворожнеча, ненависть і т. п.). Т. Парсонс дослідив поведінку людей як взаємодію соціальних суб'єктів, пов'язаних між собою "системою взаємних очікувань", в тому розумінні, що їх вчинки зорієнтовані на певні очікування партнера. На поведінку людини, за Парсонсом, здійснює формуючий вплив не лише система очікувань його партнерів за взаємодією, але й норми, цінності культури, що панують в суспільстві.

Людина живе в суспільстві і її поведінка залежить від характеру взаємодій з групами, членами яких вона є. Сама група виступає в якості особливого суб'єкта поведінки, яка має конкретні цілі і мотиви. В груповій поведінці спостерігаються такі своєрідні феномени, як наслідування, співчуття, емоційна заразливість, підпорядкування індивідуальної поведінки груповим нормам і ролевим приписам, лідерство.

Основним соціальним інститутом, який сприяє дотриманню соціальних норм, є соціальний контроль. Більшість соціологів вважає, що соціальний контроль досягається поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і відданості соціальним цінностям. Наприклад, Т. Парсонс визначав соціальний контроль як процес, завдяки якому через накладання певних санкцій здійснюється протидія девіантній поведінці і підтримується соціальна стабільність.

Американські соціологи Е. Росс (1886 — 1951 рр.) і Р. Парк (1864 — 1944 рр.) інтерпретували соціальний контроль як цілеспрямований вплив суспільства на поведінку індивіда, який забезпечує нормальне співвідношення між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людською природою і, внаслідок цього, виникає "здоровий" соціальний порядок. Р. Парк виділив три форми соціального контролю:

• елементарні (в основному примусові) санкції;

• громадська думка;

• соціальні інститути.

             Французький соціолог Р. Лін'єр розглядав соціальний контроль як засіб, що забезпечує процес засвоєння індивідом цінностей і норм культури, і як механізм передачі цих цінностей і норм від покоління до покоління. Американський соціолог С. Аск виділив особливу роль у здійсненні соціального контролю так званого групового тиску, який в угоду спільності інтересів і цілей, що стабілізують діяльність групи, спонукає індивіда пристосовуватись до існуючих в ній колективних думок, цінностей і норм.

Отже, соціальний контроль є засобом саморегуляції суспільства. В йото систему входять всі способи реакції громадської думки на ті або інші конкретні дії людини, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити її поведінку в певні соціальні межі, на кінець, всі види прямого і зворотного зв'язку між особистістю і суспільством (або інститутом, організаціями, які виступають від його імені) - від візуального спостереження до профілактичних соціальних заходів і самого процесу виховання. В періоди соціальної стабільності суспільства система соціального контролю успішно справляється з дезорганізацією нормативної поведінки людей, тобто соціальна паталогія не перевищує певної норми. Однак в періоди системної кризи, трансформації суспільства, втрати ідеалів і цінностей більшою частиною населення система соціального контролю в суспільстві не справляється з наростаючою дезорганізацією і соціальною патологією, що й призводить до послаблення і розпаду соціальної системи.

В сучасній соціологічній літературі поняття соціального контролю вживається, головним чином, в межах аналізу девіантної поведінки, де він розглядається як один із аспектів теорії наклеювання ярликів. При цьому стверджується, що спроба посилення примусового соціального контролю за допомогою, наприклад, більш жорстких силових заходів стосовно окремих видів правопорушень або специфічних соціальних груп, парадоксальним чином веде до посилення, а не до послаблення девіантності. На цьому утверджується ідея, що соціальний контроль засновується скоріше на стабільності різних соціальних груп, соціальних відносин і єдиних цінностях, а не на елементарному примусі. І в цьому плані дуже важлива роль має відводитися соціальній роботі, в основі якої лежить застосування позитивних неформальних санкцій.