Представництво у цивільному процесі за участю військових формувань. (продовження 1)

          Але все ж таки ступінь розробки проблеми цивільно-військових відносин загалом та конкретно відносин представництва за участю військових формувань на наш погляд є недостатнім.

          По-перше: зміни у суспільних відносинах, що відбулись в Україні на початку дев’яностих років, не залишили і не могли не залишити сліду  у правовідносинах, що складались у суспільстві з початком демократичних перетворень навколо військових формувань, як суб’єктів цивільних правовідносин за їх участю  і за участю певних специфічних суб’єктів цивільно-військових відносин. У цей період у цивільно-військових відносинах окреслюється тенденція певного відчуження між армією та суспільством. Ця тенденція є небезпечною для демократичного процесу в Україні і тому потребує подальшої розробки заходів та напрямів формування цивільно-військових відносин на засадах громадянського суспільства. Очевидно, що реформування збройних сил є проблемою не стільки самої армії, скільки суспільства в цілому. Тому вона має розглядатися в контексті відносин між армією та суспільством. Подальший розвиток демократії в Україні передбачає підлаштування цивільно-військових відносин у відповідність з цінностями та принципами громадянського суспільства. Зараз в Україні існує потреба в посиленні уваги суспільної думки, політичних сил та владних структур до цієї проблеми. Між тим, певна інертність суспільства до проблем армії та падіння престижу військової служби в очах громадян призводить до певного непорозуміння у стосунках між цивільними та військовими.

          По-друге: Відповідно до світових загальноприйнятих норм існування демократичного суспільства, держава прагне до цивільного контролю над військовою сферою, під яким розуміється сукупність суспільних відносин, що передбачають підпорядкованість збройних сил держави цивільній владі, зверхність політичного керівництва над військовою сферою. Цивільний контроль не може існувати заради самого контролю. Цивільно-військові відносини є складною системою відносин між суспільством і збройними силами, між збройними силами і політичною владою, а також між фізичними особами і органами військового управління. В цій, так би мовити системі, збройні сили   знаходяться між політичною владою та суспільством. І від того наскільки можливо  гармонізувати ці відносини буде залежати не лише спокій в суспільстві, а й розвиток самих збройних сил. У демократичному суспільстві і громадськість, і політичну владу турбує передусім питання про невтручання військових у політичну діяльність в країні, про невтручання їх у прийняття політичних рішень. Проте, це лише частина проблеми і яка тісно пов’язана з предметом нашого дослідження. Адже відносини рівності у цивільному процесі можуть стати тим стримуючим фактором, який би нейтралізував бажання військових структур мати вплив на прийняття політичних рішень цивільною владою країни.

          По-третє: В напрямку актуальності досліджуваної проблеми представництва у цивільному процесі за участю військових формувань слід не забувати, що специфіка цивільно-військових відносин в Україні полягає у тому, що українське суспільство і українські збройні сили мають радянську, комуністичну спадщину. І це є суттєвим фактором, який впливає на становлення демократичних цивільно-військових відносин в українському суспільстві. У цьому контексті постає питання, який стан справ в Українській державі. Проблема радянської спадщини є актуальною ще й тому, що фактично Україна за роки своєї незалежності хоч і формально має власні Збройні Сили України, але при цьому не створила нової власної армії, вона "націоналізувала" стару радянську армію. Відтак, саме проблема спадщини відіграє впливову і чи не вирішальну роль у формуванні цивільного контролю над армією в Україні. Якщо поглянути на цю спадщину, то варто зазначити, що радянська армія будувалася, формувалася, функціонувала на двох принципах: принципі інтернаціоналізму та принципі класового підходу, що є не прийнятним для громадського суспільства.

            Розглядаючи та досліджуючи всю специфіку інституту представництва у цивільному процесі за участю військових формувань нам слід пам’ятати два важливих положення. Перше – це те, що збройні сили є стрижнем воєнної організації держави, адже саме вони безпосередньо спрямовані на виконання масштабних стратегічних завдань по збройному захисту держави. Всім іншим елементам воєнної організації держави скоріше можна приписати хоча і вкрай важливі, але забезпечувальні функції. І по-друге це те, що специфічною рисою збройних сил є те, що вони залишаються невід'ємною складовою сучасної демократичної держави. Роль збройних сил пов'язується не тільки з проблемою безпосереднього збройного захисту держави, але, також, з проблемою формування і підтримання іміджу останньої як члена міжнародного співтовариства. А тут якраз і йдеться про ту саму якість у цивільних відносинах між суб’єктами цих відносин за участю військових формувань, яка разом з іншими якостями держави, визначає розстановку сил у світі.

             Отже, підсумовуючи вищесказане, ми повинні констатувати те, що суттєві зміни в суспільних відносинах, які набули поширення в Україні з початком 90-х років, а також конституційне закріплення правових основ нової демократичної країни зумовили необхідність докорінного перегляду правового статусу осіб, які можуть здійснювати представництво інтересів осіб та держави, а  також  їх представницьких функцій у цивільному процесі за участю військових формувань, що у поєднанні з проблемами цивільно-військових відносин у сучасному Українському суспільстві і стало визначальним при виборі теми цього дослідження.
          Повертаючись до  проблемних аспектів інституту представництва у цивільному      процесі  за участю військових формувань та його зв'язок з адміністративним судочинством  України та розробляючи відповідно до потреб сучасного суспільства концепцію сучасних цивільно-військових відносин і створюючи теоретичні підґрунтя регламентації представництва у цивільному процесі за участю військових формувань ми зможемо досягти певного прогресу у питаннях захисту  прав та законних інтересів суб’єктів цивільного процесу як фізичних осіб, так і інтересів специфічних суб’єктів цивільних відносин, а також інтересів держави. З  огляду на це ми повинні дослідити наступне:

- уточнити поняття представництва та аспекти його регулювання у цивільному процесі за участю військових формувань;

- виявити  особливості представництва інтересів суб’єктів  у цивільно-військових відносинах  та обґрунтувати їх зв'язок з адміністративним судочинством;

- проаналізувати проблеми та протиріччя у сучасному цивільному процесі за участю військових формувань та висвітлити шляхи їх подолання;

- дослідивши повноваження прокурора як представника інтересів держави Україна  у цивільному процесі за участю військових формувань співставити його повноваження з повноваженнями представника інтересів інших учасників цивільно-військових відносин;