Сила та істинність міфу для кожної приналежної до Роду особи
зумовлені цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання,
за переконаннямм у стародавньому світі,
випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Проте, це було рівноцінним
покаранню справжнього винуватця, адже рід був єдиним цілим.
Природно, що в
таких умовах порушення норм одним членом роду пов'язувалось з нещасним випадком
(«покаранням») будь-кого з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. При
цьому, зв'язок між «злочином» і «карою» функціонував без звертання до
потойбічного світу. Примітивні міфології не знають ідеї потойбічного світу як
пекла і раю. Навіть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з Авраамом, апелює
не до потойбічного світу, а до роду в особі Авраама: якщо ти будеш слідувати
Завіту, примножу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушуватимеш Завіт,
помщусь і далекому поколінню. Це засвідчує силу міфу — силу родової тотальної
спільноти над індивідом. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.
Немає коментарів:
Дописати коментар