Усе з посмішкою.

          Людям які живуть тільки посмішкою можна тільки позаздрити. Вони не влаштовують істерик, якщо сіли на жуйку, не панікують, навіть якщо в дорогому пальто притулилися до пофарбованому перилла, зберігають спокій, коли потрапляють у пробки, і до всього ставляться з посмішкою. Навіть те що після роботи їх затримав шеф не викликає у них злості. Одним словом вони не нервують через дрібниці, і випромінюють тільки позитивну енергію, чим і створюють навколо себе відчуття ніжності.

Вчіться розслаблятися і все буде добре!!!

Сила міфу: контроль чи звичай?!

                  Сила та істинність міфу для кожної приналежної до Роду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за  переконаннямм у стародавньому світі, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Проте, це було рівноцінним покаранню справжнього винуватця, адже рід був єдиним цілим.

              Природно, що в таких умовах порушення норм одним членом роду пов'язувалось з нещасним випадком («покаранням») будь-кого з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. При цьому, зв'язок між «злочином» і «карою» функціонував без звертання до потойбічного світу. Примітивні міфології не знають ідеї потойбічного світу як пекла і раю. Навіть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з Авраамом, апелює не до потойбічного світу, а до роду в особі Авраама: якщо ти будеш слідувати Завіту, примножу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушуватимеш Завіт, помщусь і далекому поколінню. Це засвідчує силу міфу — силу родової тотальної спільноти над індивідом. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Доступ до правосуддя: думка та реальність.

                   Мій власний досвід  та власні спостереження  у галузі доступу до правосуддя сформували у мене переконливі думку  у тому, що існує чотири фундаментальні  положення, необхідні для надання в Україні універсального доступу  до правосуддя. Ці, так би мовити «українські аксіоми» пов’язані між собою і, власне, є єдиною цілісною структурою  формули  доступу до правосуддя. Отже!!!

                  Перше положення і найважливіше — всі і кожен індивід у суспільстві (громадянин чи ні) повинні знати свої юридичні права і розуміти, що вони мають абсолютне право використовувати судову владу для захисту своїх прав.

               Друге положення — індивід повинен вірити, що участь у юридичному процесі забезпечить захист прав і заходи проти несправедливості. Це друге положення  є критичним, бо коли громадяни переконані, що права і доступ до правосуддя існують лише для багатих і впливових, вони не будуть користуватися судами.

               Трете положення — суди й судові процеси мусять бути, говорячи комп’ютерною мовою, "доброзичливі до споживачів". Це означає, що кожен аспект судового звернення повинен бути простим і допомагати  участі  індивіда в ньому. Починаючи з першої розмови в офісі адвоката або в суді до судових слухань і остаточної ухвали, всі документи і процедури повинні давати можливість позивачеві розуміти, що для нього існує право вибору і наслідки кожного вибору.

              І нарешті, четверте положення. Доступ до правосуддя означає, що правова система надає кожній стороні — незалежно від рівня доходів, етнічної приналежності чи статі — справедливі слухання перед незалежним і нейтральним суддею, котрий забезпечує правову процедуру у відкритому і гласному судовому процесі, і що кожна людина, яка потребує послуг адвоката, отримує компетентні юридичні послуги.

               Можна написати цілі томи і днями дискутувати з приводу різноманітних стратегій, за допомогою яких суспільство може забезпечити доступ до правосуддя людям, які в ньому живуть. Але перше, що спадає на думку, — громадська освіта з питань прав і обов’язків та зростаючих можливостей суспільства для  створення правових служб допомоги малозабезпечених.  Є переконання і у тому, що довіра суспільства до юридичної системи, а відтак і кількість звернень до суду зростають, коли суди застосовують практику та процедуру, які полегшують звернення до суду.

              Для прикладу, судовий персонал повинен бути доступний для громадян у визначений час, зручний для людей, що працюють. Людина, що хоче спитати про подання позову, повинна мати можливість зателефонувати до суду і отримати чітку зрозумілу та вичерпну інформацію від доброзичливого консультанта. Громадянин повинен мати можливість увійти до суду і поговорити з судовими службовцями, які нададуть чітко написані форми та інформацію, але в той же час не будуть радити або коментувати сутність самої справи. Розміри судового мита не повинні перешкоджати малозабезпеченим громадянам подавати позови до суду. На противагу існуючій українській практиці, ніколи не можна вимагати неформальну плату. Судове виробництво та матеріали судової справи мусять бути акуратними, закінченими і доступними публіці. Судова та адвокатська практика повинні відображати незмінну вірність верховенству права та універсальному доступу до засобів судового захисту.

             Як же можна оцінити рівень доступу до правосуддя? Одні будуть покладатися на опитування громадської думки, інші — дослуховуватися до голосування адвокатів з приводу засобів оцінки рівня доступу. Але все, про що нам говорять такі опитування, — це те, що населення думає, що воно знає про правову систему, або те, у що вірять адвокати, які бачать невелику частину людської потреби у правовому захисті.

             Найбільш точною та інформативною  процедурою  для оцінки доступу до правосуддя є дослідження дійсних звернень до суду. Цей метод дозволяє нам дізнатися, хто звертається до суду і з якими цілями; виявити перешкоди, полегшити звернення і встановити справедливі слухання; констатувати початковий рівень, у порівнянні з яким ми зможемо визначити судову ефективність і довіру суспільства до юридичних та правових інститутів; розвивати відповідні стратегії для підвищення рівня доступу.

            У визначенні суспільної проблеми щодо забезпечення доступу до правосуддя важливу роль відіграють громадські організації, бо вони допомагають і говорять від імені принижених і безмовних членів суспільства. Ці організації мають деякі ключі доступу до суду, вони допомагають людям користуватися правовою системою і таким чином привчають правову громадськість служити більшій частині населення. Завдання і велика відповідальність громадських організацій і громадянського суспільства — підтримувати та просвіщати суддів і адвокатів, а також обивателів, які потребують допомоги правової системи для захисту прав, свободи і власності.

 

 

Дещо про наші емоціїї...

Світ емоцій -необ"ємний і багатогранний. Стільки, сікльки відтінків кольорів може розпізнати людське око, стільки емоцій може пережити людське серце...

Що ж таке емоції? Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні. Люди відрізняються своїм сприйняттям світу і, відповідно, відрізняються рівнем емоційності.Проте, різні емоції в той чи інший момент свого життя переживає кожна людина,вони і визначають поведінку людини, забезпечують енергетичну основу її діяльності. У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості.

Страх- емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації,іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя.У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія).Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях(фобії).

Настрій- відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності,що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим.Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

Пристрасть- це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.

Афект -сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів.

Співчуття— це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчува­ти — значить відчувати іншого всім своїм єством. Спів­чуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної.

Нехай у вашому житті буде побільше позитивних емоцій!!!

Втілення наших бажань.

                Кожен з нас хоче знати, як досягти бажаного. Я вважаю, що, перш за все, потрібно знайти відповідь на питання, в чому ж полягає причина невдач. Автор, грунтуючись на власному досвіді і деяких даних, спробує дати відповідь на це питання. Почнемо з початку. Простежимо процес формування бажання і його подальший розвиток.

               Звідки взагалі приходять бажання? Відповідь очевидна - з навколишнього світу. Саме завдяки пишності і різноманітності навколишнього світу ми набуваємо переваги, що перетворює в прагнення, які формуються в конкретні бажання. Я би сказав, що бажання - це напрям думки. Чим конкретніше напрямок, тим більше шансів для втілення бажаного в життя. Здавалося б, все просто. Чому ж тоді так часто бажання залишаються просто бажаннями?

               Ви коли-небудь помічали, що варто виникнути бажанням, як наш виверткий логічний розум, іменований здоровим глуздом, починає тут же нашіптувати, що здійснити це бажання дуже складно , а то і в принципі неможливо. Ми, звичайно ж, деякий час з ентузіазмом запевняємо себе, що немає нічого неможливого, але цей ентузіазм потихеньку здає позиції, поступаючись місцем "тверезого" погляду. Так проявляє себе механізм внутрішнього опору. Саме тут і криються корені багатьох невдач і розчарувань. Точніше кажучи, багато наших невдач ідуть цими самими країнами ще глибше, в дитячі переживання, нав'язані установки, що обмежують переконання і т.д. Але ми ведемо зараз мова не про це, тому що тема ця досить велика.

               Так що ж робити з цим механізмом внутрішнього опору? Насамперед, звичайно ж, усвідомити його. Наша нинішня перспектива сприйняття така, що ми просто не можемо побачити шляхів реалізації наших бажань. Але це не означає, що їх не існує. Направте свою увагу на саме бажання, а не на пошук шляхів. Будьте впевнені, шляхи знайдуться. Не обмежуйте себе, спробуйте бути відкритими. Перспектива розшириться сама собою і, можливо, ви ще дивувались, як раніше не помічали настільки очевидного. Отже, перебуваючи в стані відкритості світу, будьте готові до будь-яких чудес. Вони не змусять себе довго чекати.

               Є ще одна важлива особливість механізму внутрішнього опору. Перебуваючи під гнітом сумнівів, ми часто замінюємо наше бажання його протилежністю, тобто його відсутністю. І наші думки спрямовуються не до того, чого ми хочемо, а до того, чого у нас немає. Ми часто навіть не замислюємося, куди спрямований потік наших думок, а потім дивуємося або вже не дивуємося причин наших невдач. І продовжуємо жити з потужним фільтром з протиріч і власних обмежень. Важливо зрозуміти, в чому саме образ наших думок не відповідає самому бажанням.

              Досягти такого відповідності, коли ми самі перестанемо перешкоджати здійсненню наших бажань, досить просто, якщо ми станемо більш уважно ставитися до наших думок. Показником ступеня відповідності служать наші емоції. Взагалі, наші емоції - це універсальна система навігації. Якщо ми прямуємо туди, куди дійсно хочемо, ми відчуваємо радість і наснагу. Якщо ж йдемо шляхом, що веде в сторону від наміченого, в даному випадку від втілення нашого бажання, ми відчуваємо пригніченість, розчарування або ж відразу весь спектр емоцій зі знаком мінус на емоційній шкалою.

           Важливо навчитися бути уважним до власних відчуттів. Ніхто краще за нас самих не знає, куди ми прагнемо, щоб пішов і куди в даний момент прямуємо. Увага, вдячність і любов до самого себе є найбільш важливими почуттями для будь-якої людини.